Цвинтар домашніх тварин Стівен Кінг

Життя – подарунок даний згори, а смерть – лише початок нового шляху. За життя люди роблять безліч дурних речей, егоїзм їх засліплює. Через образи та гіркоти роблять необдумані кроки, а забобони штовхають на поспішні рішення. Тягнуться до світла, а самі випромінюють пітьму. Темрява поневолила розум і серце людства. Тематика зомбі в наші дні повністю розкрита. Лише самих зомбі не знайти. Але містер Кінг уміє дивувати. Дитина – зомбі виглядає куди миліша за кота – зомбі, повірте. Один лише застиглий погляд чого вартий! Це змусить вас боятися. 'Цвинтар домашніх тварин'… мило звучить, чи не так? Луїс Крід теж так думав спочатку. Головне, адже – новий будинок, улюблена родина. Але емоції засліплюють наш здоровий глузд і холоднокровність прийняття рішень. Небезпека таїться там, де на неї не чекають. Маленьке, але досить похмуре місце вічного спокою, куди діти приносили своїх померлих тварин. Але чи такий вічний цей спокій? Собаки, кішки, хом'яки, канарки, щури. Усі поховані у стародавньому індіанському ґрунті. Землі, твердіше за людське серце. А от людей ховати тут не можна. Місцеві мешканці охороняють цю територію. Лихо не минуло стороною сім'ю Кридів. Домашній улюбленець, кіт Черч, потрапив під колеса через безглузду випадковість. Нічого не залишається, як упокоїти фаворита сім'ї в місці, яке, за стародавньою індіанською легендою, має силу воскресіння. Але все, що не робиш, повертається тобі сто разів. Варто навчитися відпускати речі. Смерть – неминуча явище. Так якось і кіт повернувся до господарів.